Саме такою письменницею є ніжинка Ющенко Людмила Олександрівна.
- Пані Людмило , розкажіть трохи про себе.
- Я народилася 2 лютого 1976 року в селі Прачі Борзнянського району, але все дитинство провела в селі Долинському Сосницького району у родині маминих батьків. У дитинстві полюбляла слухати життєві історії, які розповідав мій дідусь Петро. З юних років зародилася любов до літературного слова і до книг, яка згодом вплинула й на вибір професії.
У 1999 році закінчила Київський національний університет культури і мистецтв імені О.Корнійчука, а в 2001 р. – Ніжинський державний педагогічний університет ім. Миколи Гоголя.
З 2000 року працюю викладачем інформаційних й бібліотечних дисциплін у КЗ «Ніжинський фаховий коледж культури і мистецтв імені Марії Заньковецької» Чернігівської обласної ради.
- Коли я навчалася у коледжі, то пригадую, як Ви на виховній годині знайомили нас зі своєю літературною творчістю. Тож з чого все почалося?
- Важко сказати. Мабуть з того моменту, коли почала переповідати своєму сину розказані в дитинстві моїм дідусем історії про козаків, більшовиків, про те, як жили люди до революції та після, як боролися під час другої світової війни і інше. А мій син Микола порадив їх записати.
Окрім того і саме життя підкидає цікаві сюжети. Працюючи в коледжі я написала декілька новел і віршів.
- Який же вплив має робота на написання творів?
- Мені дуже часто доводилося писати сценарії до різних свят. У процесі цієї роботи приходить безліч думок і виникає бажання поділитися з глядачами власними спостереженнями й почуттями. Так, наприклад, під час знайомства першокурсників спеціальності «Інформаційна, бібліотечна й архівна справа» з навчальним закладом, я їм цитую власні вірші про коледж, такі як «У ніжинськім краї…», «Студентська пора», а також гуморески «Студентське життя», «Нова бібліотечна послуга» і інші.
Студентське життя – це не тільки складання іспитів і заліків, але й час, коли відбуваються найяскравіші моменти: це веселощі, перше кохання, торжество юності і здоров'я, усвідомлення того, що всі шляхи на світі відкриті для творчості для рішучих і цілеспрямованих підкорювачів неможливого. Тому, спостерігаючи за юним покоління, кожного року розділяю з ними ці почуття, переймаюся їхніми невдачами або радію перемогам. У цьому студентському житті вирують незабутні емоції й відбуваються найцікавіші історії, сюжет яких передаю у своїх літературних творах різного жанру.
До речі серед студентів також зустрічаються юні обдарування, які пишуть власні літературні твори, а я ретельно збираю їх, щоб у подальшому видати збіркою.
- Чи доводилось Вам писати на замовлення?
- Одразу відповім – ні. Я сідаю писати свої твори лише у тому випадку, коли душу переповнюють емоції або враження від того, що відбувається у моєму житті. Коли мені пропонують написати на якусь тему чи до якогось свята, то у мене спрацьовує професійна звичка запропонувати людині шедеври української чи світової класики, або й навіть твори місцевих письменників. Я не вважаю свою творчість професійною, це лише захоплення, якими я ділюся зі своїми друзями.
- Я знаю, що Ви опублікували свою першу збірку новел «Таємничий Ніжин». Чи плануєте нові публікації?
- У мене вже достатньо накопилося літературних творів різного жанру, які я мрію опублікувати, але, на жаль, дуже багато часу забирає професійна діяльність. На даний час я є секретарем науково-методичної підкомісії при Міністерстві освіти і науки України по розробці Проєкту стандарту фахової передвищої освіти зі спеціальності «Інформаційна бібліотечна та архівна справа». По завершенні даного проєкту я думаю у мене знайдеться час для підготовки до друку нової збірки, присвяченої студентському життю.
Інтерв’ю провела Позняк Леся, студентка Ніжинського Державного Університету ім. М.В.Гоголя
III - курсу Філологічного факультету
Спеціальності 061-Журналістика , видавнича справа і редагування
Джерело: Нежатин
Немає коментарів:
Дописати коментар